|
| Ip: 91.145.225.231 Тема: Моє Заболоття Це класне село і я тут живу. |
25 квітня 2009
| Ip: 91.145.240.187 Тема: Моє Заболоття Територія селищної ради разом з угіддями налічує 5634 гектари, у тому числі під забудовою та присадибними ділянками - 343 га. Орної землі налічується 893 га. У 2002 році обліковано 1508 господарств. У стадії будівництва 44 житлових приміщень. Через селище проходить залізниця Київ - Брест, на якій розташовано прикордонний пропускний пункт. До державного кордону з Республікою Білорусь 6 км, до і залізничної білоруської станції Хотіслав - 8 км. До райцентру Ратне є побудованау 1966 році дорога з твердим покриттям довжиною 22 км. Побудований Термінал «Заболоття»[1] Заболоття розташоване в мальовничих місцях на піщаних підвищеннях, які на заході переходять в ліси. З півдня і сходу, де були непрохідні болота, - нині меліоровані простори ланів. На північному сході від селища знаходяться озеро Тур, його ще називають Турським, або Великим, на півночі - озеро Довге. У центрі селища-озеро Чорне, на заході й півдні - озерця Ковпини і Корець. На території Заболоття знайдені окремі матеріальні пам'ятки давніх мешканців краю. Зокрема, були виявлені кам'яні знаряддя праці доби бронзи: кам'яна сокира, наконечники списа[2], виготовлені п'ять - чотири тисячі років тому. Однак слідів давнього городища не встановлено, оскільки поселення виникло порівняно пізніше, ніж навколишні села. Перша писемна згадка про поселення відноситься до 1501 року, і виявлена у люстрації-реєстрі сіл Ратенського староства. Однак назви Заболоття в люстрації ще нема. Натомість називаються Старі і Нові Заліси. У кінці XVI століття Нові Заліси остаточно стали називатися Заболоття. У1501 році тодішні обліковці виявили, що в Заболотті є 10 дворищних поселян. Названі імена давніх мешканців: Роман Іванич, Сушко Борис, Олисейко, Іван Куцевич, Олисейко, Куцевич, Мацько Занкович та інші. Щодо заснування поселення, то серед місцевого населення передається легенда, яка записана в різних варіантах. У ній оповідається про княжну, а в інших версіях - про королеву, яка їхала з Ратного через ліси, згодом через село Заліси. Дуже важко їй було переїхати через непрохідне Велике Болото між нинішніми Залісами і Заболоттям - трясовина поглинала обози. Нарешті, перебравшись через глибокі багна на піщані пагорби, де довго відпочивала зі свитою, вона звеліла збудувати тут мешкання, що стало основою майбутнього села. У давнину центр Заболоття знаходився біля нинішньої церкви. Тут ще іі і міжвоєнний період минулого століття знаходилися будинки школи й гміни. Неподалік на одному із пагорбів було й кладовище. Згодом центр перемістився до новозбудованої залізниці. Саме поселення було в далекі часи власністю різних вельмож. У кінці XVI - па чатку XVII століть Заболоттям володіла Кашевська й здавала село в оренду Чолганському. Не задовольнившись орендною платою, вона посилала свою челядь до Заболоття, щоб додатково здійснювати різні побори, на що скаржився Чолганський 1619 році. З 1629 року поселення було орендною власністю О.Яловицького. До 1822 року селом володів граф Красницький, а опісля, до 1840 року - генерал Шестаков Після останнього Заболоття переходить у державну власність - казну. З роками зростала кількість поселян. У 1629 році в Заболотті було 55 'димів'. Орієнтовно можна вважати, що тоді проживало до 300 мешканців. До речі, напочатку XVII століття Заболоття згадується в списку сіл, які підтримували козацькі загони Богдана Хмельницького у визвольній війні 1648-1654 років. На втихомирення селян був посланий польський каральний загін, який спустошив село, піддав тортурам непокірних. Через два століття - у 1849 році у Заболотті було 108 дворів, в яких проживало понад 500 осіб. М.Теодорович відзначає, що в 1898 році в Заболотті було 184 двори й мешкало 1478 душ обох статей - усі українці, як записано в тодішніх імперських документах, 'малороси'. Окремо зазначено проживання в селищі 40 євреїв. Вже на початку минулого століття, зокрема в 1904 році, в Заболотті налічувалося 265 дворів іпонад дві тисячі мешканців. Бурхливий ріст Заболоття пов'язаний насамперед із будівництвом у 1870 році залізниці, яка з'єднала Київ через Ковель з Брестом і Варшавою. Прокладення залізниці, побудова станції зумовили створення ряду промислових підприємств, які використовували місцеву сировину і матеріали, у першу чергу. Ще в кінці XIX століття в Заболотті звела свої споруди лісопильна фірма 'Будекс». Багато місцевих селян стали її робітниками, а також знаходили вони заробіток і на залізниці. З прадавніх пущ ліс вивозився вузькоколійкою, а із Заболоття - широ колією на Захід, даючи великі прибутки власникам. У квартальному звіті коменданта воєводської поліції Міністерству внутрішніх справ є інформація про страйк 150 робітників в лісопильній фірмі 'Будекс' у Заболотті 14-16 березня 1927 року. Страйк спалахнув через невиплату робітникам заборгованої їм заробітної платні і незадоволену вимогу щодо її підвищення. Обіцяна страйкуючим виплата не була здійснена. Знову страйкували робітники Заботтівської лісопильні 9 квітня. Підприємство, як зазначено у звіті, через нестачу коштів на деякий час припинило свою роботу. У донесенні Ковельського повітового старости воєводському управлінню про волюційні організації зазначено, що в гміні Заболоття знаходиться «повітком» і «райком» комуністів, до якого належать 'ячейки' в селах Тур, Гута, Заболоття і Заліси. Після їх ліквідації 1926 року, в селах залишилися невиявлені члени, які вступили до відділу товариства 'Просвіта'. У цих 'Просвітах' замість аполітичної (культурносвітньої) роботи обговорювалися партійні справи, що згодом призвело до закриття і цих організацій. Також діяв у підпіллі осередок українських національних організацій. У 1937 році М. Тучемський, побувавши в цих місцях, пише, що село Заболоття вкинулося на болотистій низині, оточене багатьма озерами. Земля піскувата й торфова. Клімат вологий, від чого поширюються хвороби. Одягалися жителі Заболоття у двадцятих - тридцятих роках минулого століття, підкреслює той же М.Тучемський, барвисто. У жінок - квітчасті хустки та вишиті сорочки, запаски, у дівчат - кольорові стрічки в косах, а в чоловіків - ясно-сірі свитки підперезані червоними поясами. На ногах - ликові постоли. Та ще й не так давно - у кінці сорокових - на початку п'ятдесятих років багато ін дотримувалися в одязі цих давніх традицій, а постоли були незамінним взуттям при косовиці на перезволожених луках та й на болотах. Поступово це взуття ішло в історію. Нині давні національні строї можна лише зрідка знайти у скринях бабусь і в музеї.
Давайте доповнювати інформацію про наше селище! Скидати фото і новини про цікаві події. |
21 квітня 2009
|
| Закрити |
